КОТЕ І МИР

1.)                                                               

                                                          КОТЕ І МИР

          

                  Поглинутий особистим життям я проґавив путч «ГКЧП» і розвал Союзу. Помаранчеву катавасію я успішно проігнорував, дислокуючись у самому її епіцентрі. То був дуже важкий для мене період. Кому потрібен у такий час аполітичний поет.  Безгрошів’я і безпритульність  –  ось чим характеризувалося моє тодішнє побутування. Звісно, проблеми житлової і фінансової кризи можна було в один присіст вирішити записавшись у революціонери, але ж  цей варіант, самі розумієте, не для аполітичних поетів. Студенти Могилянки приходили, намайданившись, у вікопомне кафе «Полонез» і пригощали Скибу як не кавою, то горілкою. Якось я все ж переночував у наметовому містечку. Знайомий запросив  у гості. Я довго віднєкувався, але врешті здався: гостинністю нехтувати не гоже, особливо, коли не знаєш відповіді на питання під чиїм дахом тобі світить провести сьогоднішню ніч. Добре зафіксувався ранок: наметники ще сплять, на Хрещатику жодного перехожого, а по Прорізній підіймається старий божевільний бомж, жалібно, молитовно, слізно волаючи у порожнечу:«Ющенко!Ююющееенко!»  Ні додати,ні відняти – символ. Трохи згодом я (не сумнівайтеся: з меркантильних міркувань) попросив одного «обізнаного» приятеля описати мені документальну процедуру, яка передує здобуттю  звання «Заслужений діяч культури». Він сказав, що важлива не процедура, а неофіційні розцінки. До революції  стандарт --  стільки-то, а опісля --  стільки-то. Боюсь помилитися в цифрах, але пропорцію запам’ятав добре: доларова сума зросла в чотири рази… Ви не в курсі, скільки така «послуга» коштує зараз?..

                Євромайданні заворушення застали мене у статусі майже безвилазного мешканця Інтернету. А де ж іще тусуватися курцеві у холодний сезон, коли з подачі фашистського антитютюнового закону двері  кав’ярень для нього закриті.  «Поки не скористався Інтернетом – бурчав Станіслав Лем – не знав, що у світі є стільки ідіотів»... Не  висуваю ніяких претензій до всесвітньої павутини попри явну неоднозначність цього явища, але дуже  кортить  перефразувати класика: поки в Україні не почалася  Друга революція, я не знав, що у світі є стільки ЗЛИХ ідіотів… Першопочаткова фатальна помилка поселенців Фейсбуччини полягала в тому,   що з певного моменту вони перестали постити «котиків» і впустили у свій простір тупу й агресивну політиканську пропаганду, а, відтак, впустивши, ототожнили себе з нею. ..Не вірте,не вірте, не вірте, що ваша «громадянська свідомість» визначає благополуччя країни. Навіть, якби  упродовж останнього року ви  мали за основне заняття ліплення коників із гівна, а, поза тим, регулярно справляли  нужду по чужих під’їздах, усі ці нелюдські забави можна було б вважати у мільярди разів кориснішими Вітчизні, ніж участь у відомих подіях. Принаймні, ніхто б не загинув, і країна б не розвалилася.  Чим менше політика привертає до себе увагу особистості, тим адекватніше суспільство. І не ведіться на лякалочки! Хай пробачить шановний Уінстон Черчіль, але політиці властиво по-серйозному цікавиться нами лише на основі взаємності. Щоправда, вона завжди за будь за яку-ціну прагне  зацікавити собою всіх.

Осінь-- 2014

AD OVO, АбО ЗЛО ЗІ СКРИНЬКИ

2.)                                                          

                                                       AD OVO, АБО  ЗЛО ЗІ СКРИНЬКИ

      

               Так уже історично склалося, що свідомість людська еволюціонує від колективної до індивідуальної, а не навпаки. І ніяк не добре, коли на певному етапі колективна витісняє чи підпорядковує індивідуальну. Втім, абсурдні  цивілізаційні катаклізми легко вписуються у теорію англійського філософа Джона Грея, згідно з якою поняття прогресу дотичне лише до сфери наукового пізнання, а от базові принципи стосунків між гомо сапієнсами незмінні ще з первісних часів. Отож, за певних надзвичайних обставин те, чи інше суспільство наважується відмовитися від моралі, характерної його епосі, і повернутися до витоків. Як це не дивно,  зацікавлених у  такому «поверненні» завжди знайдеться достатньо…

               Ось царська Росія з її пролетаріатом, озброєним бруківкою,  і «Кривавою неділею» плавно   перетікає у європейське середньовіччя з  метавкою-требушетом та вогнищами інквізиції, де горять спочатку книжки, а потім люди. Рідну вітчизняну епоху Руїни раптом накриває Диким Заходом, що кишіє оголошеннями на кшталт: «10000 за голову Гаррі Опосума. Звертатися у відділення Приват-банку». І тут же стається нова метаморфоза: глобальний міраж набуває форми невизначеного державного  утворення, у якому одночасно впізнається і фашистська Німеччина, і молодий Радянський Союз. У цьому гротесковому вимірі , викрикуючи бадьорі гасла, марширують хлопці зі смолоскипами, і суворі плакати спонукають тебе до пильності, адже ворог народу може чаїтися де-завгодно, навіть у тобі самому.   

              «Усяка пропаганда повинна бути доступна для маси: її рівень мусить відповідати мірі розуміння, що властива найвідсталішим індивідумам із числа тих, на кого вона хоче впливати. Чим до більшої кількості людей звертається пропаганда, тим елементарнішим має бути її ідейний рівень». -- так навчав Адольф Гітлер, і новітні наслідувачі його, в якій би країні їм не довелося вершити справу, свято дотримуються заповіді. «У більшості  пропагандистських виступів, розрахованих на широку публіку, використовуються такі аргументи, персонажі, слова та інтонації, наче їх адресатом є діти шкільного віку з вадами розвитку чи розумово неповноцінні індивідуми» -- ні, ця теза належить не літописцеві німецької бутності в умовах Третього Рейху, а  сучасному американському лінгвісту  Ноаму Хомському,  і окреслює вона один із десяти часто вживаних у сьогоденні способів маніпулювання людьми за допомогою ЗМІ. Навряд чи якийсь пункт, представлений дослідником, видасться вам віддаленим від дійсності, але деякі з них відзначаються ну просто кричущою актуальністю:  «Вплив на емоції – класичний прийом, спрямований на те, щоб заблокувати здатність людей до раціонального аналізу, а в підсумку – і  критичного осмислення подій. З іншого боку використання емоційного чинника дозволяє відкрити двері в підсвідоме, аби наповнити його думками, бажаннями, страхами, підозрами, імперативами або усталеними моделями поведінки».

               Окремі  зомбі-особини із фільму Антоніо Ромероса «Земля мертвих» наділені  нестандартною особливістю: їхня свідомість зберігає деякі звички і примітивні навики, набуті в іпостасі людини. Перед своїми горорними побратимами (хоч би й нестандартними ромерівськими) наші «реальні» зомбі  в аспекті людиноподібності мають безапеляційну перевагу. У всьому, що не стосується нав’язаної їм трендом ідейної позиції, вони залишаються такими ж, як були до зараження інформаційним вірусом. Ходять на роботу (у вільний від «майданів» час), дбають про сім’ю. Хтось із них читає, а хтось (!) і пише книжки… Саме ідейна позиція підсаджених на колективну ілюзію істот -- та чорна діра, де розвалюються причинно-наслідкові зв’язки, не надаються до співставлення аналогії, очевидне та неймовірне міняються місцями.

                Є, зрештою, нюанс, з огляду на який, мені слід  поставити під сумнів дещо з попередньо сказаного: я таки не візьмуся назвати площини людської життєдіяльності, на які зомб'ячу ідейну позицію НЕМОЖЛИВО СПРОЕКТУВАТИ.

                Звісно ж, маю надію, що, досхочу напереховувавшись від повісток військоматів, переситившись досвідом  безгазово-знеструмленої зими, колективно свідомі громадяни почнуть несміливо задаватися питаннями «Навіщо ми ту гуму палили?», «Заради чого розвалили свою країну?», та ця надія цілком мирно уживається з підозрою, що й у найкритичніші моменти в них забракне снаги вийти за межі великої ілюзії, де їм відведено почесну роль  «воїнів світла». 

                А, якщо творці ілюзій, зважаючи на тільки їм зрозумілі мотивації, вирішать сказати правду очманілому соціуму, то, щоб той у неї повірив, її доведеться міфологізувати…І тоді, наприклад,  в обігу з’явиться  сенсаційне повідомлення, що призвідником усіх бід стала скринька Пандори, яку наприкінці осені 2013-го міжнародні авантюристи  викопали з благодатної української землі  і, сподіваючись на коштовний вміст,  відімкнули. До речі, а хіба було не так?    

                                                                   

Осінь -- 2014

ПРЕСТОЛ ТА ІГРИ

3.)                                                                 

                                                             ПРЕСТОЛ ТА ІГРИ    

              
                Правда ж, ви не будете сперечатися, що політика -- саме та сфера, в контенті  якої превалюють ідіоти, злодії та всеможливі негідники? Навіть, якби її вершили цілком позитивні, білі і пухнасті  персони, привід охарактеризувати таких «няшок» обсценною лексикою  завжди знайшовся б. От тільки політики добре захищені , голими руками, як і голими словами їх не візьмеш. Зазвичай, не візьмеш. За винятком окремих випадків…

               Чи цікаво майданерам, чому звинувачення проти «тирана і злодія»  досі не доведені  у жодному суді -- ані в гаазькому, ані у вітчизняному, одвічно залежному від влади?… Не доведені  і край. Це аж ніяк не означає, що колишній український президент  святий. Просто з доказами – проблемка. А презумпції невинуватості у світовому праві, як на зло, ще ніхто не відмінив. Чому очільники протестів не наважилися провести референдум про недовіру нелюбому «Баті» бодай після розв’язки лютневих протистоянь?  Загадка прозора: боялися програти...Уявляєте, чим для них міг обернутися  програш? І, взагалі, слід  дивитися на ситуацію з іншої точки зору: коли цапа-відбувайла скидають у прірву, не прийнято перейматися юриспруденцією. 

              «Люди, вірячи, що новий правитель виявиться кращим, -- підморгує нам Ніколло Макіавеллі -- охоче повстають  проти старого, та невдовзі вони на досвіді переконуються, що обманулися. Адже новий правитель завжди виявляється гіршим»...Ущербність того, хто «сходить на престол» в результаті повстання , не обов’язково визначається особливостями його натури. Усе фатальніше.  Революція – велике порушення правил. Запускаючи механізм деструкції, мусите розуміти, що він працюватиме і проти вас . Якщо стався переворот № 1, немає підстав не статися переворотам № 2,№ 3,№ 4…Руїна, Безчасся, епоха Перемін…. Доля сувора до самозванців. Доля сувора до народів, які дозволили їм верховодити собою.  Втрата Криму і громадянська війна на Сході  – карма України за безглуздий «Майдан».

              Чи випадає нелегітимному урядові  судити уряди собі подібні? Чий злочин злочинніший – сторони А, що в силовий спосіб захопила владу в державі, чи сторони Б, що зажадала від’єднання свого регіону від держави, владу у якій захопили її світоглядні противники? Невже Галичина не запалилася би сепаратистською ідеєю, якби Київ, а з ним і «гетьманська булава», опинилися в руках новоросіян?

               Можете не відповідати…Як воно у Пастернака: «Тишина – ты лучшее, что я слышал»…               

Осінь -- 2014

                                                                           

ЗВИЧАЙНИЙ УР

4.)                                                       
                                                          ЗВИЧАЙНИЙ УР


                Хочеш – скажи їм, що отара овець не розумніша за одну вівцю, а напрямок, вказаний бадьорими пастушками – необов язково веде на пасовисько, адже рано чи пізно овечі дороги закінчуються на м’ясокомбінаті. Скажи їм, що юрба – то не є гігантська істота зі збірним супермозком. Уділ юрби – віддаватися інстинктам та емоціям, а ще за командою виконувати примітивні функції: стрибати, співати хором, руйнувати…Скажи їм, і вони не повірять. Чи зроблять вигляд, що не повірили…
                У своїй статті майже дворічної давності, присвяченій проблемі законодавчих заборонних маразмів, я торкнувся одного показового історичного феномену. Йшлося про те, як невеликі групи прибічників більшовицької та фашистської диктатур різко виросли у тотальні більшості, а з розвалом державних систем «народні маси» так само різко перетворилися на противників ще вчора шанованих ідеологій. Мабуть, з позиції дослідника я мав би радіти, що першу частину схожої дивовижі мені випало побачити на власні очі, але, поки не побачив другої, утримаюся…
                Звірства нацистів у концтаборах  соціальний психолог Йельського університету Стенлі Мілгрем вважав нехарактерними  загальнолюдській природі і пов’язував  зі своєрідностями німецького менталітету. Він вирішив провести експеримент із групами американців і німців, аби випробувати піддослідних на жорстокість до незнайомих людей під впливом авторитарної фігури. Спочатку вчений взявся за земляків, ними ж і завершив, відмовившись від «німецького» продовження експерименту. Понад половину учасників належало кваліфікувати як садистів: «Якщо б у Сполучених Штатах створили систему таборів смерті за зразком нацистської Німеччини, відповідний персонал для цих таборів можна було б знайти у будь-якому американському місті середньої величини»…
               Трактат Умберто Еко налічує 16 ознак Ур-фашизму. Взимку українській дійсності не вистачало трьох із них. Тепер двох…
               Ті, кому ім’я легіон, а по-простацьки – юрба, майже дослівно  декларують кричалки  Кіплінгівських бандерлогів: « Ми великий народ! Ми всі так говоримо, і тому це правда!». Хочеш – нагадай їм хто такі бандерлоги, тобі ж не терпиться почути , що ти,  і твій Кіплінг -- імперські прихвостні, а відтак агенти  Путіна. Поміж іншим, май на увазі:  не кожен співрозмовник із юрби  в курсі, що, даючи назву племені мавп, Кіплінг  не ставив  собі за мету позбиткуватися з прізвища провідника української національної ідеї...
                У їхніх головах булькає щось на зразок коктейлю Молотова – гримуча суміш глупоти й лицемірства, і спробуй-но вичисли,  якого складника в тій суміші більше. А, може, в результаті збовтування утворюється принципово нова речовина з особливою молекулярною структурою? Без термінології Орвела тут ніяк не обійтися. «Злочинстоп» -- глухота до ворожих аргументів, захисна тупість. «Чорнобіл», у першому значенні -- звинувачення ворога у ганебній схильності чорне називати білим, у другому – схвальне  засвідчення готовності члена Партії назвати чорне білим, якщо цього вимагатиме партійна дисципліна. «Двоєдумство» -- здатність утримувати два взаємовиключні поняття в одному розумі одночасно і при цьому цілковито визнавати і приймати обидва.
                  До речі: якийсь  радикальний політик минулої постреволюційної весни на повному серйозі штовхнув креативну пропозицію заснувати міністерство Правди*. Висновок: щоб, не напружуючись,  втілити «1983»  в життя, достатньо НЕ ЧИТАТИ ЦЬОГО РОМАНУ…

Осінь – 2014

---------------------------------------------------------------------------

• Минуло неповних два місяці від написання статті, і міністерство Правди в Україні таки з’явилося.

 

ВІДТІНКИ МЕТИ

5.)                                                                    

                                                         ВІДТІНКИ МЕТИ

            

              Дійсність, що належить  істотам у шоломах і  масках, соцмережі , що належать  чорним квадратикам -- епоха людей без облич… Епоха плакальників і плакальниць, які щедро роздають жертвам  геройські почесті,і дорікають  кожному, хто чомусь не плаче з ними в унісон.  Завдяки їм безглуздя набуває  урочистості, і жертв стає більше…

               Непотрібне  зло, сплеск колективної свідомості на маніпулятивній основі – це «Євромайдан», дитинко! Пригадуєш як сміялися креативні  дотепники: «Вибачайте  за тимчасові незручності – ремонтуємо країну!». Різниця між поняттями «ремонт» і «руйнація»  досі їм не відкрилася. Коли хтось нав’язливо повторює, що не хоче жити «по понятіям», можна легко здогадатися –  він збирається жити «по бєзпрєдєлу»…Нам з тобою не треба було видивлятися у кавовій гущі формат «дивного нового світу», омріяного тими, кого надихали щогодинні  хорові гімноспіви і дратували фейсбучні «котики», адже його передбачуваність  зашкалювала. Епоха швондерів і шарикових – кому як не їм почувати себе головними на цьому святі життя та смерті…

               Мета? Навіщо вона їм здалася? Декларативні штампи цілком здатні її замінити. «Боротьба з корупцією», «европейська економіка», «справедливі суди», «чесна і толерантна міліція»,«чисті вулиці»… З аналогічним  успіхом вони могли б підняти гасло: «За перемогу Царства Божого в Україні!».

              Подруга,вже колишня, в контексті дискусії жваво запевняла мене, що без рятівної революції (!)«свободу слова» спіткав би гаплик.  А закінчила  обуреним коментом: «Скибо,припини --  ти неправильно впливаєш на громадську думку!».

               «І безвізовий режим» --додав до переліченого  знайомий, відповідаючи на питання  про мету. « Але ж його вам ніхто не пропонував». «Ну…  в перспективі». «То ви це робили, щоб колись, у невизначеному майбутньому, зекономити 30 евро на візі?». «Чому 30? Якщо через агенцію, то виходить дорожче»… Оппа. Дякую тобі, Євросоюзе, що показуєш  язика  моїм співвітчизникам. Допоможи їм усвідомити цілющу, нехай і запізнілу, правду: блага, які манною небесною мали би посипатися на Україну у випадку подружнього злиття з тобою – міф. Необхідність падати на хвіст тому чи іншому союзові  заради виживання – також міф. Передусім, «євроінтеграція» -- це примноження дурних заборон і обмежень. До речі, торкаючись міфів… Першим, хто запровадив на підконтрольній території евростандарти був розбійник Прокруст. Останнє -- майже жарт.

              Чого там іще прагнули непримиренні майданери -- «люстрації»? Не обділимо увагою і її. Йдеться, власне, про  репресії без суду і слідства, спробу прогнати з пісочниці всіх «поганих» , аби звільнити її для «хороших». Ну, по-перше, людей  поділити за чинниками хорошості й поганості трішечки неможливо, принаймні, критерії, якими при поділі схильні керуватися наші  новоявлені вершителі доль, точно для такого завдання не годяться. По-друге, люстраторська місія сама по собі (як би це м’якше висловитися)не надто почесна і з хорошістю несумісна. Взагалі, значно серйозніші шанси виглядати хорошими мають ті, хто буде люструвати  люстраторів. А вони ж будуть…Ні, безперечно, не варто сподіватися, що ця повторна процедура  зробить когось щасливішим. Зате вона поставить усе на свої місця і надовго відіб’є в суспільства охоту  бавитися в подібні ігри…

               А зараз – сюрприз. Дописуючи цю статтю, ненароком сподобився на осяяння. Еврика! Я знаю, знаю справжню мету, прихильників  «Майдану». Вони боролися за право у будь-якій непевній ситуації гордовито сказати: «Ми стояли не за це!»…

                                                                

Осінь -- 2014