КОТЕ І МИР

1.)                                                               

                                                          КОТЕ І МИР

          

                  Поглинутий особистим життям я проґавив путч «ГКЧП» і розвал Союзу. Помаранчеву катавасію я успішно проігнорував, дислокуючись у самому її епіцентрі. То був дуже важкий для мене період. Кому потрібен у такий час аполітичний поет.  Безгрошів’я і безпритульність  –  ось чим характеризувалося моє тодішнє побутування. Звісно, проблеми житлової і фінансової кризи можна було в один присіст вирішити записавшись у революціонери, але ж  цей варіант, самі розумієте, не для аполітичних поетів. Студенти Могилянки приходили, намайданившись, у вікопомне кафе «Полонез» і пригощали Скибу як не кавою, то горілкою. Якось я все ж переночував у наметовому містечку. Знайомий запросив  у гості. Я довго віднєкувався, але врешті здався: гостинністю нехтувати не гоже, особливо, коли не знаєш відповіді на питання під чиїм дахом тобі світить провести сьогоднішню ніч. Добре зафіксувався ранок: наметники ще сплять, на Хрещатику жодного перехожого, а по Прорізній підіймається старий божевільний бомж, жалібно, молитовно, слізно волаючи у порожнечу:«Ющенко!Ююющееенко!»  Ні додати,ні відняти – символ. Трохи згодом я (не сумнівайтеся: з меркантильних міркувань) попросив одного «обізнаного» приятеля описати мені документальну процедуру, яка передує здобуттю  звання «Заслужений діяч культури». Він сказав, що важлива не процедура, а неофіційні розцінки. До революції  стандарт --  стільки-то, а опісля --  стільки-то. Боюсь помилитися в цифрах, але пропорцію запам’ятав добре: доларова сума зросла в чотири рази… Ви не в курсі, скільки така «послуга» коштує зараз?..

                Євромайданні заворушення застали мене у статусі майже безвилазного мешканця Інтернету. А де ж іще тусуватися курцеві у холодний сезон, коли з подачі фашистського антитютюнового закону двері  кав’ярень для нього закриті.  «Поки не скористався Інтернетом – бурчав Станіслав Лем – не знав, що у світі є стільки ідіотів»... Не  висуваю ніяких претензій до всесвітньої павутини попри явну неоднозначність цього явища, але дуже  кортить  перефразувати класика: поки в Україні не почалася  Друга революція, я не знав, що у світі є стільки ЗЛИХ ідіотів… Першопочаткова фатальна помилка поселенців Фейсбуччини полягала в тому,   що з певного моменту вони перестали постити «котиків» і впустили у свій простір тупу й агресивну політиканську пропаганду, а, відтак, впустивши, ототожнили себе з нею. ..Не вірте,не вірте, не вірте, що ваша «громадянська свідомість» визначає благополуччя країни. Навіть, якби  упродовж останнього року ви  мали за основне заняття ліплення коників із гівна, а, поза тим, регулярно справляли  нужду по чужих під’їздах, усі ці нелюдські забави можна було б вважати у мільярди разів кориснішими Вітчизні, ніж участь у відомих подіях. Принаймні, ніхто б не загинув, і країна б не розвалилася.  Чим менше політика привертає до себе увагу особистості, тим адекватніше суспільство. І не ведіться на лякалочки! Хай пробачить шановний Уінстон Черчіль, але політиці властиво по-серйозному цікавиться нами лише на основі взаємності. Щоправда, вона завжди за будь за яку-ціну прагне  зацікавити собою всіх.

Осінь-- 2014