6.)
ПРИВІТ АВАТАРАМ!
Кожна революція робить пропагандистський акцент на тому, що її підтримують «прогресивні» сили – без участі студентства та інтелігенції у соціального заворушення мало шансів розгорнутися до серйозних масштабів. Хто ж як не публічні персони, хто ж як не «моральні авторитети» викличе людей на вулиці і пошле їх під кулі? Коли політикани (вповноважені чи кухонні) обзивають інтелігенцію "гнилою", це, як правило, свідчить про її духовну вищість. Коли згадані мудрагелі величають інтелігенцію "прогресивною", є підстави бути певним, що вона гнила, аж хробачлива. З початком апокаліпсису в Україні тутешня інтелігенція «спрогресувала» до апогею. Наші митці й журналісти, як видно, без особливих вагань прийняли запропоновані їм ролі.
« С
кем вы, мастера культуры?» -- запитує голосом російського радянського
прозаїка молох української революції перед тим, як перетворитися на молоха
реакції. А, перетворившись, клацає жовто-блакитними зубами і голосом російського радянського поета твердо констатує:
«Кто не с нами – тот против нас».
Школяруючи, я досить обережно, навіть -- недовірливо, ставився до словесних
поєднань на кшталт "письменник-антифашист". За моєї студентської бутності преса зарясніла "письменниками-дисидентами", і цей лексичний дуплет
мене теж насторожував. Ну, зрозуміло, зараз можу себе тільки похвалити за тямущість. «Дисиденти» та «антифашисти» -- то
зовсім з інакшого виміру, ніж «письменники». Але, виходячи з власного досвіду,
здогадуюся, що ті, чию професійну приналежність вдячні нащадки доповнюють шанобливими штампами, переважно ніякою
політичною активністю не страждали. Вони
просто насмілювалися залишатися собою, відкидаючи вимоги суспільних
трендів. Так, друже Орвел: «У часи всезагальної брехні говорити правду – це екстремізм». І необов’язково твоя правда має бути войовничою
чи епатажною. Середовище зомбі-істоток
не зачислить тебе до категорії ворогів лише за умови, що ти сам є зомбі-істоткою, або ж дуже вміло під
неї маскуєшся…
Усе
ж, мабуть, багато «бійців літературного
фронту» щиро б тішилися, якби їхня участь у майданних дійствах, дозволила їм користуватися яким-небудь поважним
статусом. Заворожені оваціями колективно свідомого натовпу, вони навіть не зауважили закономірного і цілком передбачуваного переходу «революційності» у «реакційність». Мушу
вказати неуважним «бійцям» на одну несподівану для них прикрість: от Тараса
Григоровича, прізвище якого занадто відоме, аби його називати, представлено у
шкільних підручниках титулом
«поета-бунтаря», а вам,
теперішнім цеховим колегам
класика, випадає розраховувати хіба що
на ярлик «поети-ХУНТАРІ»…
Осінь-2014
Комментариев нет:
Отправить комментарий